Художній Кіпіш 2.0

Художній Кіпіш 2.0 пройшов у екстремальні часи. І це не фігура слова. Напередодні "дякуючи" помийним окупантам майже вся країна пірнула у крижану темноту з напівпорожніми легенями, не розуміючи, коли можна буде зробити черговий вдох.

Провести майже 38 годин без світла та 60 годин без води у багатоповерхівці на 16 поверсі ще той квест. Я не плачуся, багатьом людям зараз набагато гірше та болюче, але наведу слова мого батька, які він сказав мені у розмові після відновлення "благ цивілізації" :
"Я чомусь пригадав війну, другу світову..
Яка електрика, яке опалення??
Ми в цю пору року, щоб хоч якось зігрітися, постійно підтримували у грубці вогонь ( палили, що було: хмиз, сухі кукурудзяні качани, іноді навіть сухі кізяки, дрова - це було по-багатому).
І от саме погане це було прокинутися у вистиглій кімнаті, прошвендяти босими ногами до печі та побачити чорно-сірі прогорівші головешки з характерним згарищним шлейфом.
Тюп-тюп по крижаній глиняній долівці до дверей і дивишся, де по селу з димаря піднімається вгору сизуватий димок. І загорнувши замерзле тіло у якусь одежину, мерщій біжиш туди з іржавим пічним совком у руках.
Трохи захекавшись, питаєш у хазяїв : "Дайте будь ласочка жару?"
"Та йди , бери",- отримуєш у відповідь і з повним совком жарин, що переливаються діамантовим сяйвом, біжиш додому.
А там вже піднялася мама і очікує тебе, щоб знову протопити піч і з нічого приготувати щось їстівне..
Отак і жили.."

Я зауважив, що тоді вони іншого не бачили і сприймали це, як належне.
А зараз такий уклад життя, що одномоментне відключення умовного "рубільніка" призводить до спочатку психологічного, а потім і техногенного катаклізму.

Він погодився, але сказав наостанок: "Розніжилися зараз, не бачили вони смаженого вовка.."

Завершуючи цей маленький ліричний відступ скажу, що саме для відновлення психологічної рівноваги і запропонували Кіпіш 2.0.

Такий собі антістрес.
У такий час по-особливому люди (а тим більш митці) потребують малювання/спілкування.
В цей раз все пройшло, як суцільний художній марафон (прости господи).
Прям видно було, як хотіли присутні у освітленому приміщенні зустрітися та помалювати.

Пройшовши без особих пригод охорону в цей раз, ми опинилися в сяючій залі галереї (о клас 🔥, так яскраво та затишно), де вже були присутні ранні пташки, скетчинговий розігрів to go..
Без зайвої тяганини ми розпочали.
Люди потроху наповнювали галерею, тихенько перемовляючись та шукаючи вільного стільця.

Аж тут побачили високого, стрункого відвідувача у синій куртці та сірій шапочці. Він уважно роздивлявся роботи та поволі рухався вздовж стін. І тут вступив у гру Андрій Богомолов. Після коротких перемовин гість погодився попозувати. Сівши на стілець, чітко "відбув" роль моделі. Виявилося, що він голландець, мешкає та працює зараз у Києві. Блискучою та щирою посмішкою він віддячив митцям за отримані етюди своєї персони. Взявши обережно за лікоть, Геннадій Пугачевський
провів його до виходу, розказуючи по ходу про нашу неймовірну ініціативу і майже умовив його приєднатися до нас малювати як не у Києві, то в Голландії вже точно.

А між тим робота вже вийшла на повні оберти, таймер відраховував черговий stop, моделі мінялися місцями.

Просто в ударі був Андрій Богомолов десь беручи, як фокусник птахів з відра, чарівних моделей для позування.
Папір витрачався, фарби текли, олівці скрипіли...
Всі в роботі...🎨.
Просто шалений темп у "виробництві" витончених мультяшних чорнильних етюдиків показала Лариса Пуханова

Приклад одночасного малювання у ролі моделі показала Любов Кондратенко. І в неї та у нас все вийшло добре..

Трохи запізнілі Ірина Темна та Лариса Юзефович хвацько взялися до роботи та поринули у процес...

Про решту учасників не пишу з простої причини - весь час сам малював та нічого не бачив навкруги, крім моделі, пензля та краєм ока працюючих поруч колег.

І як потім з'ясувалося, над цим треба попрацювати наступного разу. Ніхто не відміняв потребу у drink та обміну думками. Та і перепочинок потрібен, і пожартувати/посміятися хочеться...

Будемо виправляти...

Все гарне має властивість закінчуватися, так і наш Кіпіш добіг кінця.

Невдовзі самі стійкі зібрали пензлі та вимили палітри, і з невеликою приємною втомою вирушили у пункт "незламності"😅 відновлювати сили.

Знайшли притулок у людному кафе на Євгена Чикаленка (нарешті позбулися дратівливої назви "пушкінская") з промовистим закликом на листку паперу на вхідній двері "русня не люди".

Описувати гастрономічні враження в цей раз не буду, хоч візуально сніданок з прошутто та свіжим листочком салату поруч зі смаженим жовто-гарячим жовтком виглядав дуже апетитно.

Приємний затишний інтер'єр та переважно молодий вік відвідувачів трохи зіпсував нууу-у дууу-уже повільний темп обслуговування.

Наступним пунктом цього вечора було відвідування виставки Романа Романишина у галереї "Білий світ".

Друзі, це дуже круто, особливо графіка у окремій залі. Приходьте, подивіться на твори сучасного класика, не пожалкуєте.

Ну і вже самі стійкі та завзяті дивним чином перемістилася у пивбар "Ципа" на Бесарабці (раджу всім запам'ятати цю назву, без перебільшення це, на нашу колективну думку, одна з найкращих beer point крафтового пива у Києві). Просто неперевершений кавовий післясмак milk stout + просмажені солонуваті фісташки - це дуже смачно, повірте.

Будемо раді вас бачити на наступних заходах, слідкуйте за новинами у групі, коментуйте, давайте свої пропозиції для збільшення ендорфінів у нашому мозку.

Як завжди окрема подяка за чудові фото Тетяна Фоменко
Дякуємо всім присутнім Андрій Богомолов, Геннадій Пугачевський, Ірина Темна, Лариса Юзефович, Олена Секунко, Ольга Шелест, Світлана Клименко, Ангеліна Ісаханова, Татьяна Славинская, Любов Кондратенко, Ольга Потьомкіна, Заливанська Руслана.

Окрема подяка за гостинність Брама Заборовського. Національний заповідник "Софія Київська" та Ольга Паньків

За чудові фарби Rosa Gallery від присутніх акварелістів подяка ROSA - Ukrainian Manufacturer of Fine Art Materials

До зустрічі!!

Ігор Трохименко