14.0 Музей народної архітектури та побуту

Що може бути швидше часу?
Тільки літній час.

Не втрачаємо прекрасні сонячні можливості для малювання та спілкування.

Запрошуємо всіх охочих на пленер у Музей української архітектури та побуту (Пирогово).

Чудова можливість побачити наочно все різноманіття автентичної української архітектури під відкритим небом.

Чим можна замінити терпкий аромат гарячого українського степу?
Неймовірні ноти звіробою, меду та полину? Пригадали?

Тож не забуваємо фарби та пензлі, одяг та взуття по погоді.

Віримо в ЗСУ та гідрометцентр. Обіцяють гарну погоду.

Юрій Барабанов

Чудовий для роботи день. Неспекотно й без дощу. Дуже складно обирати мотив, бо можна обирати будь який куточок величезної території - все гарненьке-чепурненьке.

Наталя Гончарова

Повсякчас зустріч з музеєм в Пирогово - це як привітання пращурів. В дитинстві я там гуляла з дідусем. Він показував хату з Полтавського повіту, що була така сама, як його рідна. І запах в сінях залишився той самий, що раніше: лугових трав. Тому що всюди пучки квітів на зілля, віночки та хрести з них.

Саме цікаве в домівках музею залишається недоступним - горища. Здається, що там залишилися якісь артефакти від побуту та історії сімей, яким сотні років. Звичайно, це не так. Але що моїй вдачі до нудної реальності? Я і далі з надією задираю голову, силкуючись щось там розгледіти.

Поки пройшла частину території музею, опинилася знов в Полтавському повіті. Обрала якийсь двір з доволі гарним виглядом та тінню. І ось малюю собі, малюю і розумію, що вже це робила саме тут, саме з цього місця. Ще коли на практику ходили в художці. І саме цю хатинку дід мені показував! Такий собі новий виток спіралі.

Ну а далі з'являлися різні жіночки в вишиванках по черзі. Потім якась жінка та дяк в рясі довго щось обговорювали, розмахуючи руками. А я пішла далі малювати вітряки. Бо як же в Пирогові без цього? Символ же ж.

Тетяна Пугачевська

Біля Національного музею народної архітектури та побуту України ми зібрались достатньо швидко, але деякий час відтягували неприємний момент сплати за вхід. Обговорюючи можливості знижок для членів різноманітних спілок ( від спілки союзу художників до спілки пенсіонерів), за стаканчиком кави дійшли висновку, що більшості таки доведеться сплачувати в повній мірі за можливість відобразити різноманітність української архітектури і побуту.

Відмітившись при вході стартовим фото, вирушили в дорогу стежками України.

Це дійсно дивовижна можливість за короткий час відчути особливості різних регіонів нашої країни, осягнути її велич та красу.

Надихнувшись соковитою червоною калиною на тлі білених хаток Наддніпрянщини, стійко оминувши спокусливі страви фудкорту, я вирішила не вступати в чергову акварельну битву з вітряками Полісся та Поділля - тим паче, що вони залишились в надійних професійних руках інших учасників пленеру. Натомість мене привабила карпатська горна місцевість з хвойними деревами, водними млинами та особливою архітектурою. Посилювали враження присутності в українських Карпатах звуки екскурсії, що долунали з проїздившого електромобіля. Диктор раз від разу впевненно стверджував, що ми знаходимось саме в Закарпатті 😊.

Що сподобалось з цього пленеру - це те, що не треба було шукати тінь і ховатись від сонця (воно само від нас надійно сховалось за хмарками). І це не дивно, бо Геннадій прихватив новеньку велику парасолю від сонця. Але саме тому, що парасоля була від сонця, принцип " візьмеш парасольку - доща не буде" не спрацював. Десь о п'ятій вечора дрібний дощик таки вигнав нас з цього затишного місця під співи народних колективів з концертного майданчика.

Залишилось відчуття незакінченості. Так і хочеться завершити словами "Далі буде..."

Геннадій Пугачевський

Усі були пунктуальні не зважаючи на складнощі дороги до музею, бо як виявилось, єдина пряма маршрутка не курсує. Ось де можна влаштувати тоталізатор, хто перший добереться до музею! Це дійсно біг з перепонами! В цьому заїзді поза конкуренцією були Наталія Журавльова та Світлана Кошкіна!

Музей зустрів нас оновленим входом, що нагадав якись митний перехід. Випили по, навіть, не пам`ятаю чи духм`яний каві. Дочекались всіх та рушили перетинати кордон між казкою та реальністью. В якості візи до казки - квиток за 100 гривень і ти вже в іншому світі.

Тадиційне фото з банером. Домовились зустрітись на харчмайдані о 15. Пленер розпочато!

Це - Пирогово! Огляд місця потенційного художнього злочину зайняв багато часу - кількість привабливих сюжетів та величезні відстані. Маленькими групами розсипались по просторах в хто пошуку сюжетів, хто груш. Груші були дуже смачні по відгукам Микола Курбатов

Ми з Тетяна Пугачевська дійшли до Карпат. З відчуттям що далі вже нема куди: вище - небо, а далі державний кордон розпочали малювати. Була чудова затишна атмосфера, хіба що час від часу екскурсійний бус привозив чергову групу гомінливих туристів. Вони вибігали фоткались та дуже швидко гіди-пастухи їх знов дбайливо пакували в дорогу. Пару раз підходили люди ввічливо питали чи можна подивитись-сфотографуватись, мама нагадувала дитині що в неї дома теж є фарби... В цілому нічого екстраординарного - дійсних колекціонерв та поціновувачів мистецтва не було. Напевно, вони в цей день поїхали ближче до річки Ірпінь...

Час промайнув швидко, як завжди в Карпатах. Зворотнім шлахом до місця збору, десь на Поліссі, серед млинів, зустріли Наталія Журавльова, Світлана Кошкіна, Ольга Карпенко, та Микола Курбатов.

Пару фоток з місця подій та табір потягнувся до місця збору! Спільне фото з роботами. Пленер відбувся! А пообіді розбрелися - хто до дому, а хто ще малювати.

Їхати до дому без традиційних млинів не хотілось. На Поліссі знайшов точку, почав малювати. Але "ситий художник - не художник" - так вирішили небеса та змили мій етюд раптовим дощем. За ним змився і я. Можливо тому що Київські пленери вперше в Пирогово, мої млини виявились млинцями, тими самими що нанівець.

Ну а те що домальовував я їх сьогодні Вам вже відомо.

Дякую всім, хто відвідав Пирогово з Київськими пленерами - Юрій Барабанов, Микола Курбатов, Наталя Гончарова, Наталія Журавльова, Світлана Кошкіна, Ольга Карпенко, Тетяна Пугачевська, Юрій Фенський

Всім подяка за фотографічний та літературнй внесок.