Київські пленери до Дня Києва

В дні Києва, на Алеї художників буде представлена наша спільнота "Київські пленери"! Будуть виставлені роботи активних учасників пленерів. Зазвичай ви бачите їх та їхні роботи у фоторепортажах з наших заходів на Фейсбуці.
Є чудова можливість нарешті познайомитися вживу, обмінятися думками та приємно провести час.

Все ж таки іноді складно розпочати. Особливо, коли напередодні після майже безсонної ночі і другого, ще більш насиченого подіями та емоціями Дня Києва, ми повернулися увечері додому. Обвітрені, стомлені та задоволені.

І після недовгого сну знову гучний і тривожний сигнал з телефону та щілини відкритого на ніч вікна. Знову ці виродки, kzp, знову ракетний обстріл, знову бпла-"мопеди".. Але в цей раз я далі вже нічого не чув, проспав...

А на ранок з трохи важкуватою головою та дерев'яною спиною прогулявся за невеличкою справою, по дорозі розмірковуючи: "Як же вмістити у слова та речення події останніх двох днів?" А якщо нічого не придумується, пиши все підряд, по можливості зберігаючи хронологію.

А було це приблизно так.
"І де ви?!" - дзенькнуло повідомлення у месенджері.Це Ольга Шелест звертається до всіх нас. Всіх нас, це тих, хто домовився прийти на Алею художників на День рідного Києва. Трохи сколихнути застій та буденну сплячку завсігдатаїв цього чарівного куточка старовинного міста. В цю мить хто де - Ольга Кузнецова чесно написала, що проспала і буде пізніше, Геннадій Пугачевський та Тетяна Пугачевська десь в дорозі, Андрій Богомолов, напевне, вже на підході.

А ми Тетяна Фоменко в цей час стоїмо з клумаками перед тепличним фасадом фунікулера. Вранішнє сонечко життєрадісно виблискує на латунних перемичках. Явно невиспаний молодик у тіні щось переконливо мурчить у телефон, поодинокі постаті спускаються у метро. Поки неспішно піднімалися вверх у напівпорожньому прохолодному вагоні фунікулера, пригадалася чиясь думка, що ремонтували колію у радянські часи студенти у сумнозвісному студзагоні.

До чого це я?

І ось ми виринаємо з-за рогу і бачимо майже всю теплу компанію у зборі. І справа вже кипить - Геннадій за допомогою Андрія закріплює банер "Київські пленери", всі розвішують роботи, ну а я долучаюся шляхом розливу у вишукані пластикові стаканчики по парі ковтків сухого/білого для правильного початку цього важливого дня. Так під бадьорі жарти та кпини намалювалася наша експозиція на металевій конструкції під козирком (як потім ми пересвідчилися, одна з найкращих на всій Алеї).

А подивитися було що. Це гарно оформлені етюди найактивніших учасників минулого сезону та виразні фотографії Тетяни Фоменко. І щоб ніхто нічого не переплутав, з обох сторін руху висять красиві і виразні банери "Київські пленери". Ну а далі саме для мене цікаве (але трохи монотонне) - це спостерігання за глядачами/покупцями. Ось ідуть перші ранні пташки, іноді поглядаючи на нашу виставку, але переважно занурені в свої телефони та розмови, явно по якихось справах, використовуючи Алею, як зручний логістичний маршрут. А ось і перші глядачі:
- А це де намальовано, на Хрещатику?
- Скажіть, а це дійсно акварель? На папері? А якому? І що, не вигорить до наступного року?
- Ні , я просто насолоджуюся, дуже красиво, дякую вам.
Дехто дивиться ліниво очима стомленої людини, яку вже нічого не здивує. Але очі більшості таки з зацікавленістю добрішають і лагідно посміхаються: "Дякуємо вам, дуже красиво". Це дійсно приємно чути, але хотілося б, щоб хоч щось купили, ну хоч пару листівок. І ось нарешті він (точніше вони), дуже схожі на покупців. Огрядний молодик з блискучою посмішкою та чималим черевцем під оливковою футболкою поруч з тендітною дівчиною з білявим волоссям. Вони вже підходили раніше і потопталися перед роботами трохи більше, ніж для звичайних зівак. Перед яскравими і майстерними роботами Ольги Кузнецової. Підходить до них Ольга, а далі просто пантоміма (нічого не чути): Він щось пояснює, трохи допомагаючи руками, Ольга відповідає, виразно жестикулюючи тонкими зап'ястями, наче крилами. Дівчина тихенько стоїть мовчки. Нарешті після недовгих перемовин Ольга знімає з триноги роботу і обережно передає новому власнику. Очі її радісно виблискують.
"Йєс-йєс!!" -, чую її радісний вигук.
"Вітаю з почином", - обіймає її Ольга Шелест.
Ми також приєднуємося до вітань, це завжди найприємніша мить для автора - коли за твою роботу голосують коштами (схвальні відгуки теж важливі, але це зовсім інше)..
- Як пройшло? - питаємо задоволену авторку.
"Трохи повипендрювався перед дівчиною, а потім сказав, щоб більше ні з ким при продажу робіт не торгувалася, заплатив та пішов",- пояснила вона.

А ось зупинилися біля моєї розкладки двійко молодих людей - абсолютно невиразна вона у вишиванці та він з густим темним волоссям та шмигаючим носом. Спитав, де можна подивитися на київські мотиви, довго, ну дууууужже довго гортав туди-сюди, сюди-туди разів десять.
"Щось вибрали?" - питаю його
"Не думайте, я не гальмо", - відповідає він і тицяє пальцем, зупиняючи свій вибір.
"Це Голосієво?" - питає він.
"Ні, це Русанівка, протока", - пояснюю я.
На цьому і зупинилися, рахунок розмочено і у мене.

А тим часом підтягуються знайомі. Бачу пана Ілько Поп'юк, який завітав до нашої компанії трохи стомлений, але виразний у своїх думках та оцінках. Трохи згодом бачу пишну зачіску та струнку постать Наталія Журавльова після пленеру у Софії Київській, завітала до нашої компанії. І завітала не з порожніми руками, а зі смачнющими пирогами власного виробництва та пляшкою наливки. Підтягнулася уся в червоному Світлана Мазуніна, її точно ні з ким не переплутаєш. Як завжди елегантна та яскрава Тамара Романова підійшла до нашої експозиції, вони зовсім поруч теж орендували з дівчатами місце. Поспілкувалися, посміялися, сфоткалися.

І ще одна яскрава деталь. Весь час нашу компанію супроводжував несамовитий лемент пташки. Точніше пташенят-дятлів. Прямо навпроти нас у липі на відстані метрів вісім від поверхні землі чітко видно дупло. І з нього безперервно чути схвильований пташиний голос: " Альоооо! Мене не забули?!! Я їсти хоччууууу! Давай ще!" І тільки бачимо, як батьки-дятли підлетають до схованки з черговим черв'яком у дзьобі. І як у нього вистачає енергії так верещати? Звідки на це сили??

Так під відповіді-питання глядачів/покупців, жарти та сміх і нескінченний пташиний крик сплив час, пора збиратися.
Дякуючи Андрію, ми віднесли свої лахи до нього у авто на Андріївському (чудова перевага життя у центрі, можна недалеко нести речі). І неквапно направили наші спраглі душі і ноги до....? Здогадалися куди?? Ну звісно, майже поруч, на В. Житомирській є затишний заклад. Пивбар "Ципа" називається. Не забули з попередніх репортажів? Ладно, обійдемося без зайвої реклами (все рівно ніяких бонусів за це немає). Там за вже знайомим вам великим столом у дальньому кутку під безподобне крафтове пиво ми обмінялися думками та спробували окреслити напрямок найближчого майбутнього.

Сподобалося всім присутнім.
Вже на виході отримав і я свою дозу похвали:
"Гарний прикид, особливо сорочка, про капелюх взагалі мовчу. Приємно дивитися, трохи заздрю",- сказав мені на прощання Владислав, чоловік Світлани.

А далі ми розійшлися до наступного, завершального дня Києва.
Але вночі був черговий ракетний обстріл міста, з причини якого майже ніхто в ту ніч не спав. Так і прийшли наступного ранку трохи пом'яті, але веселі. Та про це вже буде наступна історія. Не перемикайтеся.

День другий розпочався о 2-20, тобто з повітряної тривоги. Спати так і не вийшло, прокрутилися весь залишок ночі. А о 9-00 збір на Андріївському, без запізнень. Трохи кави, холодне вмивання, і очі навели таки різкість. Млявість не відходить. Але ранковий променад до станції метро робить свою справу. Життя бере своє. Не виразити словами ту гаму пахощів та звуків, що накривають тебе у ранковому лісі у травні. Тим більш, прохолодний ранок бадьорить пречудово. Ось ми і на Золотих. Дуже люблю недільні ранки на вихідних у центрі. Людей дуже мало, свіжість неймовірна, ніжне сонечко. По ходу ще одна кава-брейк, час дозволяє. Милуємося блакиттю неба та смаком свіжої випічки. Місто прокидається, млявість остаточно відходить. Богдан на Софійській, пожежна каланча, ось і Андріївська церква. Переливається на сонці золото в бірюзі. Краса неповторна. Растреллі знав свою справу.

Спускаємося вниз і в наміченому місці зустрічаємо Андрій Богомолов та Геннадій Пугачевський. Все чітко, молодці. Видок прим"ятий, але настрій бойовий. Теж майже не спали вночі. Андрій зі знанням справи запропонував трішки пригубити бренді для правильного початку цього дня. Але не знайшов у багажнику, каже, що таки було там. На тому і пішли з речами на вчорашню локацію. Місце зустрічі змінити не можна! Алея майже порожня, поодинокі митці неспішно перемовляються і розкладають свої роботи. Приємна прохолода дерев охоплює нас, іноді навіть холоднувато.

На півдорозі зустрічаємо Larysa Yermak-Dolhova, яка приємна несподіванка. Вітання, обійми, обмін нічними враженнями. А ось і наше місце, поруч з фунікулером. Спів пташок (у тому числі нашого улюбленця, маленького дятла, пам'ятаєте?), сонце пробивається крізь соковиту зелену крону, аромат ранкового лісу. В цей раз розпочали обладнання експозиції більш фахово, з урахуванням вчорашнього досвіду.
"Ну я ж пам'ятаю, що була!", - чуємо радісний вигук Андрія.
Це він при розкладі речей знайшов таки пляшечку бренді. Ось вона, рідна. Пару ковтків для тонусу і діло пішло ще жвавіше. Поки кріпили банери, підійшли Ольга Кузнецова та Ольга Шелест. Дуже скоро підтягнулася ще одна учасниця у стильних жовтих штанях. Руде волосся та життєрадісна посмішка доповнювали образ. Це Наталя Макаровська, вона була вже якось на пленері.

Діло закипіло, і ось наша виставка стає ще яскравіше. Поки ми оформлювали наш стенд, Геннадій оголосив, що на підході Тетяна Пугачевська, яка люб'язно запропонувала принести пиріжки від Тітки Клари. Оголосили збір замовлень. Це було так кумедно спостерігати, як постійно підходили до Геннадія і уточнювали свої забаганки: "Ну що, ще приймаєте замовлення? А напоїв у вас немає?!" Треба було бачити цей вираз обличчя. Нарешті дочекалися Тетяну, яка сама прийшла і пиріжки принесла. За що їй окрема подяка. І як тільки ми закінчили жувати свіже тісто з начинкою, як почули десь здалеку наростаючий звук багатоголосої пісні "Червона рута".

Вам же доводилося бачити/чути рух маленьких міських оркестрів у країнах Європи на місцевих святах? Я на власні очі бачив таке у Італії та Данії. Виглядає дуже колоритно та драйвово. І ось з-за рогу випливає яскрава колона хлопців та дівчат у вишиванках, які досить непогано співають на всі голоси: "Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари?" Передня група хлопців невимушено та цікаво пританцьовує в такт пісні (оркестру немає, міцний хлопець несе потужну колонку з програвачем). Багатенько глядачів з радістю знімають їх на відео, одночасно підспівуючи з ними. Чудове видовище.

І майже зразу за ними, а також впродовж наступної години постійно пробігають купки хлопців та дівчат у однаковій формі. Це якийсь пробіг до дня міста.

І якось непомітно ми перетнули межу "13-00". І як прорвало. Потік людей по алеї збільшився кратно. йдуть поодинокі і групами. Все частіше підходять, зупиняються, вдивляються в роботи, і (о боже!) питають ціну! "Так завжди буває. В суботу ходять придивляються. В неділю купляють", - сказав хтось з власного досвіду. І знову prima за увагою глядачів Ольга Кузнецова. Просто пройти повз її роботи майже неможливо. Все рівно звернеш увагу.
"Подойді, глянь! Красиво же!!" - чую від чергового поціновувача, що звертається до своєї супутниці. І ось біля неї зацікавлена пара. Підходять, швидко розмовляють і... вуаля! Чарівна німфа знаходить нове житло. І я їх розумію, це дійсно красиво. Але пильна подруга знаходить на звороті маленький дефект. В процесі встановлення робіт на триногу вона декілька разів впала разом з роботами, у тому числі з німфою. І з краю роботи утворилася маленька дірочка. Буває. Все закінчилося добре, покупці вчасно заспокоїлися.

А в цей час і я бачу цікаву парочку біля моєї розкладки. Дві молоденькі дівчини. Довго гортають альбом, вибирають. бачу реальну зацікавленість. "А скільки це коштує?" - чую тихий голос однієї з довгим темним волоссям та у шкіряній короткій курточці. Називаю ціну. "Давайте ось цю", - показує на вид Кракова. Інша, білявка, з романтичними припухлими губами та ніжним овалом підборіддя, далі гортає альбом. Бачу бажання і самій щось залишити про цю зустріч.
"А таке скільки коштує?" - показує на картинку. "Красиво як, а де це?" - питає мене. Це новий фонтан на Володимирській гірці біля Михайлівського монастиря. І ось я вже шукаю їй файлик для пакування роботи. Це приємні пошуки, що не кажіть. А ще гріє думка, що молодь цікавиться аквареллю, і не просто цікавиться, а ще й купляє. Це прекрасно!

Між тим рух глядачів ще більше зростає. Підходять і дивляться, все частіше задають питання. Бачу парочку у футболках та шортах, у нього акуратний заплічник за спиною. Зупинилися, довго розглядають. Щось питають Геннадія. Потім він переказав: "Ви не повірите. Так приємно побачити гарні роботи. Це тут рідкість". Таке гріє его митців, що не кажіть.

Пізніше підходить ще цікаве трійко - два сивих чоловіка і тендітна Юнона, у блідо- блакитному платтячку до гомілки і у солом'яному капелюшку з блакитною стрічкою. Ну дуже елегантно.
Чую краєм вуха уривки розмови:
"Ось тут вода взагалі фантастика, просто клас", - і показує сивий пальцем на роботу.
"Дуже, ну дуже класно, дякуємо вам", - на прощання сказали вони, попередньо записавши контакти для можливого замовлення роботи.

А між тим, враховуючи вчорашній досвід нудьгування в очікуванні покупців, вирішили влаштувати скетчинг. В якості моделі по черзі сідали самі учасники. І це привернуло таки додаткову увагу перехожих. Юрба зростає. Люди зупиняються, спостерігають. На обличчях тиха радість. Найбільше глядачів за спиною Геннадія. Це дійсно вражає, як за дуже короткий проміжок часу під влучними штрихами на папері з нічого з'являється жива людина, з характерним виразом очей та посмішкою. Швидко та вправно працювали всі - Наталія Журавльова, Тетяна Пугачевська, Андрій Богомолов, Ольга Шелест. Але найбільше мене вразила Наталя Макаровська. Вона дістала справжнє перо від гусака, обмакнула у чорну туш, буквально декілька енергійних, влучних ліній - і перед нами жива людина. Це заворожує, повірте.

Ще окрема подяка невтомній майстрині об"єктиву та витримки - Тетяна Фоменко. Бачили, як вона працює? Одночасно встигає перебувати на декількох місцях. Енергії як у того маленького пташеняти. І якось у неї гарно виходить.

А тут і я з Ольгою і з пакунком у руках. Це ми повернулися з торговельного центру, який нижнім входом спускається прямо на Алею. Там регулярно проходять ярмарки-продажі "Всі. Свої". На другому поверсі майданчик з напоями та їжею. Запахи збивають з ніг. Просто диву даєшся, що вже виробляють наші тямущі виробники. Тут тобі і настоянки, наливки, бренді, віскі, крафтове пиво, вина. А які смачнющі наїдки - м'ясні смаколики, безліч крафтових сирів, десерти і ще, ще, ще щеееее! І майже всі пропонують скуштувати, така спокуса. Вибрали рожеве напівсухе закарпатської винарні "Cotnar" і крафтові сири з козиного молока ферми "Зінка". Яка смакота! Неперевершено!!

Все дуже швидко випито та з'їдено.

Щось вже дуже багато букав виходить, вибачте. Треба закінчувати. Це, як в акварелі, важливо своєчасно припинити роботу, щоб не зіпсувати.

Не можу не згадати про всіх друзів та знайомих, які завітали в цей день до нашої локації.
Велика подяка всім, хто знайшов час та можливість Тетяна Малишева, Діана Веллс, Тетяна Славинська, Ольга Потьомкіна, Любов Кондратенко, Евгений Кавецкий, Світлана Мазуніна, Світлана Клименко, Андриан Бабюк, Larysa Yermak-Dolhova, Микола Курбатов, Ілько Поп'юк, Тамара Романова.
Дякую всім учасникам за компанію та настрій Геннадій Пугачевський, Тетяна Пугачевська, Андрій Богомолов, Ольга Шелест, Ольга Кузнецова, Наталя Макаровська, Наталія Журавльова, Тетяна Фоменко, Світлана Мазуніна

Окрема подяка за живі фото та нескінчену енергію по пошуку всіх на локаціях Тетяна Фоменко
За влучним висловом Геннадій Пугачевський "Там, де ми - там свято!"

Окрема подяка за ідею заходу Тетяна Пугачевська